Система виключних прав на нематеріальні об'єкти  

Система виключних прав на нематеріальні об'єкти

Право інтелектуальної власності внаслідок можливості прояву товарних та інших властивостей його об’єктів поділяється на інститути: авторське право, суміжні права, право промислової власності, право на засоби індивідуалізації, право на комерційну інформацію та право на нові об’єкти (кабельний розподіл, супутниковий розподіл). Уже в Конвенції про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності визначено орієнтовний перелік об’єктів та їх умовний поділ на правові інститути.

Здебільше право інтелектуальної власності поділяється на відносно самостійні інститути – авторське право та суміжні права, право на об’єкти промислової власності, право на засоби індивідуалізації (комерційні позначення) та право на нетрадиційні об’єкти права інтелектуальної власності.

Крім того, внутрішня диференціація, та чи інша класифікація прав на окремі правові інститути повинна мата практичну спрямованість. В.А. Дозорцев запропонував[255] розмежування правових інститутів за підставами надання правової охорони та зокрема можливістю незалежного створення тотожного об’єкту іншою особою.

Якщо незалежне створення двома особами нематеріального об’єкту неможливо, то для відокремлення одного об’єкту від іншого служить форма об’єкту, а для надання правової охорони не треба реєструвати витвір, проводити експертизу на новизну або оригінальність. Тут право виникає із моменту створення витвору та надання йому об’єктивної форми, яка й визначає обсяг правової охорони. Інакше йдеться про факт створення охороспроможного об’єкту. За того така система названа «фактологічною». До неї відносяться об’єкти авторського та суміжних прав.

Якщо такі об’єкти можуть бути створені декількома особами незалежно один від іншого на основі певних закономірностей матеріального світу то йдеться про необхідність визначення першості його об’єктивації: розкриття достатньої інформації, проведення реєстраційних процедур тощо. Творець повинен сформулювати суть та обсяг рішення та надати для кваліфікації, певний державний орган повинен провести експертизу, держава видати індивідуальний акт, яким визначити обсяг правової охорони. Тут встановлення ознаки новизни та реєстрація прав на об’єкти передують виникненню прав на нього. Така система отримала назву «реєстраційної». До неї відноситься права на винахід; корисну модель, промисловий зразок, а також на засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів та послуг, зокрема: комерційне найменування; торговельну марку; географічне зазначення. Сюди примикає право на об’єкти локального значення: раціоналізаторські та ділові пропозиції.



Накінець, третя системи зв’язана із необхідність забезпечення вирізняльної здатності, відокремлення об’єкта та закріплення монополії на підставі таємності чи виключних прав на об’єкти, що наближені за правовим режимом до результатів творчої та інтелектуальної діяльності. Ці відносини мають квазіабсолютний характер, бо одна і таж інформація може бути створена та засекречена декількома особами незалежно один від одного. Таку систему названо «фактичною монополією». До неї відносяться право на комерційну таємницю, конференційна інформацію, ноу-хау.

Визначення місця об’єкту права інтелектуальної власності в запропонованій системі дозволяє вирішити низку практичних завдань, зокрема щодо моменту виникнення права, змісту майнових та особистих немайнових прав, строків дії виключного права, обсягу правової охорони, підстав та особливостей їх використання. Так у фактологічній системі момент виникнення права визначається моментом створення об’єкта та надання йому об’єктивної форми що доступна для сприйняття іншими крім творця особами, не пов’язано з виконанням будь-яких формальностей, а правова охорона визначається формою об’єкта та не розповсюджується на змістовну складову об’єкта та інші. У реєстраційній системі момент виникнення права на об’єкт зв’язується з його реєстрацією та видачею відповідного охоронного документа (патенту або свідоцтва), правова охорона визначається певними зазначеними в охоронному документі ознаками (формулою винаходу, суттєвими ознаками промислового зразка та іншими) тобто змістовною частиною об’єкта. При фактичній монополії надається правове значення використанню об’єкта на мірам щодо збереження повідомлень про нього у секреті певний час.



Законодавство про право інтелектуальної власності в Україні системні і складає декілька блоків, які побудовані за пандектною системо: загальні положення про право інтелектуальної власності взагалі (глава 35 ЦК України) та спеціальні положення. Вони розбиті на дві групи: авторське право і суміжні права та право промислової власності, яке охоплює патентне право, право на засоби індивідуалізації, право на нетрадиційні об’єкти права промислової власності, право на нові об’єкти інтелектуальної власності.

Якщо володілець майнових прав сам їх не здійснює, зокрема використовує у своїй діяльності, то комерціалізація об’єктів права інтелектуальної власності (використання їх із комерційною метою) здійснюється на основі договорів на уступку виключних чи монопольних майнових прав


9569401098240151.html
9569455313498696.html

9569401098240151.html
9569455313498696.html
    PR.RU™